Ключі від Раю

Напевно, ви всі читали чи чули вірш Ліни Василівни Костенко "Розкажу тобі думку таємну..." У свій час він теж потрапив мені на очі. І прийшло натхнення... Написати свій перший вінок сонетів. Дуже не досконалий. Тепер то я розумію, що там і розмір і рима кульгає... Але ж, він є. 

Ключі від Раю

№ 15

І я теж розповім таємницю...

Це так просто – здолати страх,

Упіймати прекрасну жар-птицю,

І, хоча б, потримати в руках...

Все пусте... Всі слова і рими...

Тільки іншого не дано –

Як би цього ми не хотіли,

Ми – приречені все-одно.

Тільки мучить одне запитання:

- Чи потрібне було це зізнання?

Бо ти знаєш, що я це знаю,

А я знаю, що знаєш ти.

І – це правда – ключі від раю

Нам, з тобою, все ж вдасться знайти...

№ 1

І я теж розповім таємницю...

Всьому світу, мабуть, на зло.

Так, не просто зламати крицю

Та мені чомусь повезло.

Я не знаю у чому тут справа,

Й таємниця це все чи ні.

Й не потрібна мені ні слава,

Ні високі слова запальні.

У житті кожен шанс – останній.

Не проспи його на дивані.

Зрозумій – журавель у небі –

Значно кращий синиці в руках.

Я це знаю – послухай, не гребуй –

Це так просто – здолати страх.

№ 2

Це так просто – здолати страх –

І, без роздумів, у зеніт,

Наче Фенікс – безсмертний птах –

З забуття повернутися в світ.

І відчути, що ти не сам,

Що таких ще мільйон, як ти,

Що усе навколо – лиш хлам

І у ньому потрібно знайти

Ту єдину, десь втрачену, суть,

Й повернутись на правильний путь.

Розшукати забуті стежки,

Від намулу розчистить криницю,

І таки не забути мети –

Упіймати прекрасну жар-птицю.

№3

Упіймати прекрасну жар-птицю –

Це не штука. А ти – відпусти.

Хай вона тобі, краще, сниться,

І збуваються хай ті сни.

Ти ж давно все про неї знаєш,

Ти ж про неї читав не раз.

Ти від себе самого втікаєш –

Від нічого не значущих фраз.

Не тікай! Зупинись! Оглянься!

Ти ж самого себе боявся!

Це ж тебе і у день і в ночі

Доганяє все той же страх...

Тож зумій, від страху знайти всі ключі,

І, хоча б, потримати в руках.

№ 4

І, хоча б, потримати в руках...

Чи, хоча б, доторкнутись на мить.

Відшукати підказки в словах

І злетіти в бездонну блакить.

Долетіти, аж ген, до зірок,

А, за тим, опуститися вниз,

У безумстві таємних думок

Ще здійснити один каприз.

Й повернутися до життя,

До якого нема вороття.

Й потім знов римувати слова,

Ті слова, що змогли знайти ми.

Ситуація не нова...

Все пусте... Всі слова і рими.

№ 5

Все пусте... Всі слова і рими,

Кожна літера, кожен звук.

Лиш не можуть бути пустими

Твої очі і дотик рук.

Все тут просто, немов аксіома:

Так чи ні, пан або пропав...

Світ близький і такий знайомий

Впізнаватися перестав.

І біда не у нас з тобою,

Це не можна назвати бідою.

Я хотів, щоб було так завжди.

Це, мов Сонця промінчик в вікно.

Це всього лиш – частина правди,

Тільки іншого не дано.

№ 6

Тільки іншого не дано:

За зимою приходить весна,

І буяння садів за вікном,

Потім – спека червнева й гроза.

Й знов достигнуть фрукти в саду,

Урожай вже збирати час.

Ще за мить, чи за дві, дітвору

Мами вперше ведуть у клас.

А за осінню знову зима...

Тільки тебе чомусь нема?

І, насправді, ті довгі дні,

Наче кілька секунд пролетіли.

Так, на світі ми не одні,

Як би цього ми не хотіли.

№ 7

Як би цього ми не хотіли

Ми зустрінемось ще і ще...

Ми під зоряним небом летіли,

Ми ховалися під дощем.

Ми бродили з тобою в тумані,

Заблукавши в високих житах,

Ми від щастя були, мов п’яні,

І забули, навіть, про страх.

Й почуття це було взаємне –

Я це знаю тепер напевне.

І шукати ключі від раю,

Зустрічаючись знов і знов,

І знайти їх. Я точно знаю,

Ми приречені все-одно.

№ 8

Ми приречені все-одно

Все пізнати – такі ми є.

І кохання п’янке вино

Тільки сили нам додає.

Хто не пив його – той не жив,

А хто пробував – той пропав,

Бо життям він не дорожив –

Він коханню життя віддав.

Теорема проста, як світ,

Що ж, трудися – гризи граніт.

На доведення – сотня літ –

Від світання і до світання.

Вирушай у далекий політ,

Тільки мучить одне запитання...

№ 9

Тільки мучить одне запитання,

А чому ми такі, як є?

Та тому, що вино кохання

Сили стільки нам додає.

І дрібниці – звернути гори,

І піднятися вище хмар,

Пропливти через ціле море

Й повернутися, теж, уплав.

Крізь вогонь пройти й мідні труби,

Якщо треба, то стати другим.

Та, на жаль, цей світ дуже грубий,

Він не терпить ні сліз, ні зітхання.

І за першим питанням – друге:

- Чи потрібне було це зізнання?

№ 10

Чи потрібне було це зізнання?

Так! Бо в ньому чекання вік

Закінчився, враз, на світанні,

І у Безвість назавжди зник.

Так! Бо в ньому злились два бажання.

Два бажання – твоє й моє –

Розповісти про ніжне кохання...

Нова ера тепер настає.

І пішов новий відлік часу,

Що поєднує долю нашу.

Він не лікар – він просто час,

Він забрав в нас ключі від раю.

Та не треба банальних фраз,

Бо ти знаєш, що я це знаю.

№ 11

Бо ти знаєш, що я це знаю.

Знаю так, як двічі по два...

У очах твоїх я читаю

Ці несказані ніжні слова.

Ці слова заставляють жити,

І чекати, й чекати знов.

Хіба можна тебе не любити!

Я кажу – хай живе любов!

І не буде у тім таємниці,

Коли світ прочитає по лицях,

Те, що я вже давно читаю –

Просту формулу до простоти,

Бо ти знаєш, що я це знаю,

А я знаю, що знаєш ти.

№ 12

А я знаю, що знаєш ти –

Нам ворожка двом нагадала

По шляху цьому разом іти.

Та чи правду вона казала?

Мабуть, так. У сум’ятті днів,

Відшукати орієнтири

Ще не кожен мудрець зумів,

Але ми, знаю я, зуміли.

Рік за роком і день за днем

Ми по цьому шляху ідем –

Все шукаємо – де Едем?

Світ пройшли вже від краю до краю.

Вірю я – ми його знайдем,

І – це правда – ключі від раю.

№ 13

І –це правда – ключі від раю,

Серед тисяч інших ключів,

Я шукаю давно, підбираю,

Та знайти, поки-що, не зумів.

І бажання моє гріховне,

Я це знаю також, авжеж,

Але силою мене повнить,

Почуття, що не має меж.

Воно вдень і вночі зі мною,

Воно кличе мене за собою.

І я йду за ним, поспішаю,

У віршів неозорі світи.

Вірю я, що дорогу до раю

Нам, з тобою, все ж вдасться знайти.

№ 14

Нам, з тобою, все ж вдасться знайти

Той єдиний і правильний шлях,

Що веде у безмежні світи,

Де не знають про сумнів. Відтак,

Розцвіте буйним цвітом любов,

Й запанує над світом весна,

Що у зелені ніжній дібров

Нам кохання колись принесла.

Так, усе фантастично звучить,

Та мелодія в серці бринить.

І, я вірю – настане момент –

(Нема сумніву ні на дещицю),

Ти дістанеш із скриньки конверт

І я теж розповім таємницю...

Читать полностью: http://h.ua/story/64829/#ixzz4wRQ3xuZn