вівторок, 16 червня 2020 р.

Емоції - минають, враження - залишаються... (Карпатський рейд)


Ось і промайнув перший тиждень після нашої подорожі до Карпат. Насправді, несподіваної, але такої бажаної. Інколи, варто махнути рукою на всі буденні справи і податися в мандрівку. 
Туди, де ще не був, або був дуже давно. Востаннє у Карпатах я був ще у роки студентської юності, в дев’яностих...
З того часу, тут багато що змінилося. Найперше - дороги. Був приємно здивований і вражений.  По друге - Карпати, насправді, стали місцем де дуже швидко розвивається туристична галузь, і кожен може тут знайти житло і сервіс по своїх можливостях. І це правда.
Наша група вибрала триденний маршрут Гірники - Яремче - Гірники.
Завдяки комфортабельному автобусу від "Екскурсії Чотири Сезони" час у дорозі промайнув непомітно і вже обідньої пори ми відвідали Манявський водоспад, 

 з поїздкою на військовому грузовику по руслу річки,

і Манявський чоловічий монастир. А по дорозі від Маняви до Яремча зупинилися біля зовсім нової локації "UNDERHILL". 

Думаю, зовсім скоро, тут розкинеться величезний парк зі скульптурами викопних тварин і не тільки...
Жили ми у приватному секторі, комфортабельні будиночки, кімнати на 2-3 особи, гаряча вода, душ, телевізор, кухня...  Все до послуг туристів.  Щиро дякуємо пані Галині за гостинність.
День другий - фізично, мабуть, найважчий: підйом на найвищу точку Яремча - гору Маковиця (984 м), 

спуск по стежці Довбуша, 

водоспад Пробій, ярмарка сувенірів.

 І, знову відмічу, що це вже не маленький базарчик на площадці біля мосту через Прут, а величезна територія, яка впорядкована і комфортна для відвідувачів.

А день третій - відвідування міста-курорту Буковель, підйом на "канатці" до оглядових майданчиків, з яких відкривається величний вид на найвищі вершини Українських Карпат: Говерлу, Петрос та Піп Іван. І, навіть, дощик, який  було думав нас зупинити, відступив. І став не випробуванням, а швидше, додав карпатського колориту. Бо інакше ми б не побачили, як Карпати "димлять". А по дорозі додому Гуцульська броварня з дегустацією крафтового пива, будинок "догори дригом", підвісний міст у Татарові... 

І чудова карпатська природа...
Три дні подорожі пролетіли, мов мить, ще й завдяки нашому гідові - Андрію - який знає, практично все, про ці місця, і ненав’язливо та з гумором уміє подати інформацію для екскурсантів. 
І ще щира подяка нашому водію - Сашкові - який, з комфортом, домчав нас як до Карпат, так і у зворотному напрямку.

Ще більше фото з нашої мандрівки - тут
До зустрічі, Карпати! Ми обов’язково повернемося...

вівторок, 24 жовтня 2017 р.

Ключі від Раю

Напевно, ви всі читали чи чули вірш Ліни Василівни Костенко "Розкажу тобі думку таємну..." У свій час він теж потрапив мені на очі. І прийшло натхнення... Написати свій перший вінок сонетів. Дуже не досконалий. Тепер то я розумію, що там і розмір і рима кульгає... Але ж, він є. 


Ключі від Раю

№ 15
І я теж розповім таємницю...
Це так просто – здолати страх,
Упіймати прекрасну жар-птицю,
І, хоча б, потримати в руках...
Все пусте... Всі слова і рими...
Тільки іншого не дано –
Як би цього ми не хотіли,
Ми – приречені все-одно.
Тільки мучить одне запитання:
- Чи потрібне було це зізнання?
Бо ти знаєш, що я це знаю,
А я знаю, що знаєш ти.
І – це правда – ключі від раю
Нам, з тобою, все ж вдасться знайти...

№ 1
І я теж розповім таємницю...
Всьому світу, мабуть, на зло.
Так, не просто зламати крицю
Та мені чомусь повезло.
Я не знаю у чому тут справа,
Й таємниця це все чи ні.
Й не потрібна мені ні слава,
Ні високі слова запальні.
У житті кожен шанс – останній.
Не проспи його на дивані.
Зрозумій – журавель у небі –
Значно кращий синиці в руках.
Я це знаю – послухай, не гребуй –
Це так просто – здолати страх.
№ 2
Це так просто – здолати страх –
І, без роздумів, у зеніт,
Наче Фенікс – безсмертний птах –
З забуття повернутися в світ.
І відчути, що ти не сам,
Що таких ще мільйон, як ти,
Що усе навколо – лиш хлам
І у ньому потрібно знайти
Ту єдину, десь втрачену, суть,
Й повернутись на правильний путь.
Розшукати забуті стежки,
Від намулу розчистить криницю,
І таки не забути мети –
Упіймати прекрасну жар-птицю.
№3
Упіймати прекрасну жар-птицю –
Це не штука. А ти – відпусти.
Хай вона тобі, краще, сниться,
І збуваються хай ті сни.
Ти ж давно все про неї знаєш,
Ти ж про неї читав не раз.
Ти від себе самого втікаєш –
Від нічого не значущих фраз.
Не тікай! Зупинись! Оглянься!
Ти ж самого себе боявся!
Це ж тебе і у день і в ночі
Доганяє все той же страх...
Тож зумій, від страху знайти всі ключі,
І, хоча б, потримати в руках.
№ 4
І, хоча б, потримати в руках...
Чи, хоча б, доторкнутись на мить.
Відшукати підказки в словах
І злетіти в бездонну блакить.
Долетіти, аж ген, до зірок,
А, за тим, опуститися вниз,
У безумстві таємних думок
Ще здійснити один каприз.
Й повернутися до життя,
До якого нема вороття.
Й потім знов римувати слова,
Ті слова, що змогли знайти ми.
Ситуація не нова...
Все пусте... Всі слова і рими.
№ 5
Все пусте... Всі слова і рими,
Кожна літера, кожен звук.
Лиш не можуть бути пустими
Твої очі і дотик рук.
Все тут просто, немов аксіома:
Так чи ні, пан або пропав...
Світ близький і такий знайомий
Впізнаватися перестав.
І біда не у нас з тобою,
Це не можна назвати бідою.
Я хотів, щоб було так завжди.
Це, мов Сонця промінчик в вікно.
Це всього лиш – частина правди,
Тільки іншого не дано.

№ 6
Тільки іншого не дано:
За зимою приходить весна,
І буяння садів за вікном,
Потім – спека червнева й гроза.
Й знов достигнуть фрукти в саду,
Урожай вже збирати час.
Ще за мить, чи за дві, дітвору
Мами вперше ведуть у клас.
А за осінню знову зима...
Тільки тебе чомусь нема?
І, насправді, ті довгі дні,
Наче кілька секунд пролетіли.
Так, на світі ми не одні,
Як би цього ми не хотіли.

№ 7
Як би цього ми не хотіли
Ми зустрінемось ще і ще...
Ми під зоряним небом летіли,
Ми ховалися під дощем.
Ми бродили з тобою в тумані,
Заблукавши в високих житах,
Ми від щастя були, мов п’яні,
І забули, навіть, про страх.
Й почуття це було взаємне –
Я це знаю тепер напевне.
І шукати ключі від раю,
Зустрічаючись знов і знов,
І знайти їх. Я точно знаю,
Ми приречені все-одно.

№ 8
Ми приречені все-одно
Все пізнати – такі ми є.
І кохання п’янке вино
Тільки сили нам додає.
Хто не пив його – той не жив,
А хто пробував – той пропав,
Бо життям він не дорожив –
Він коханню життя віддав.
Теорема проста, як світ,
Що ж, трудися – гризи граніт.
На доведення – сотня літ –
Від світання і до світання.
Вирушай у далекий політ,
Тільки мучить одне запитання...

№ 9
Тільки мучить одне запитання,
А чому ми такі, як є?
Та тому, що вино кохання
Сили стільки нам додає.
І дрібниці – звернути гори,
І піднятися вище хмар,
Пропливти через ціле море
Й повернутися, теж, уплав.
Крізь вогонь пройти й мідні труби,
Якщо треба, то стати другим.
Та, на жаль, цей світ дуже грубий,
Він не терпить ні сліз, ні зітхання.
І за першим питанням – друге:
- Чи потрібне було це зізнання?

№ 10
Чи потрібне було це зізнання?
Так! Бо в ньому чекання вік
Закінчився, враз, на світанні,
І у Безвість назавжди зник.
Так! Бо в ньому злились два бажання.
Два бажання – твоє й моє –
Розповісти про ніжне кохання...
Нова ера тепер настає.
І пішов новий відлік часу,
Що поєднує долю нашу.
Він не лікар – він просто час,
Він забрав в нас ключі від раю.
Та не треба банальних фраз,
Бо ти знаєш, що я це знаю.

№ 11
Бо ти знаєш, що я це знаю.
Знаю так, як двічі по два...
У очах твоїх я читаю
Ці несказані ніжні слова.
Ці слова заставляють жити,
І чекати, й чекати знов.
Хіба можна тебе не любити!
Я кажу – хай живе любов!
І не буде у тім таємниці,
Коли світ прочитає по лицях,
Те, що я вже давно читаю –
Просту формулу до простоти,
Бо ти знаєш, що я це знаю,
А я знаю, що знаєш ти.

№ 12
А я знаю, що знаєш ти –
Нам ворожка двом нагадала
По шляху цьому разом іти.
Та чи правду вона казала?
Мабуть, так. У сум’ятті днів,
Відшукати орієнтири
Ще не кожен мудрець зумів,
Але ми, знаю я, зуміли.
Рік за роком і день за днем
Ми по цьому шляху ідем –
Все шукаємо – де Едем?
Світ пройшли вже від краю до краю.
Вірю я – ми його знайдем,
І – це правда – ключі від раю.

№ 13
І –це правда – ключі від раю,
Серед тисяч інших ключів,
Я шукаю давно, підбираю,
Та знайти, поки-що, не зумів.
І бажання моє гріховне,
Я це знаю також, авжеж,
Але силою мене повнить,
Почуття, що не має меж.
Воно вдень і вночі зі мною,
Воно кличе мене за собою.
І я йду за ним, поспішаю,
У віршів неозорі світи.
Вірю я, що дорогу до раю
Нам, з тобою, все ж вдасться знайти.

№ 14
Нам, з тобою, все ж вдасться знайти
Той єдиний і правильний шлях,
Що веде у безмежні світи,
Де не знають про сумнів. Відтак,
Розцвіте буйним цвітом любов,
Й запанує над світом весна,
Що у зелені ніжній дібров
Нам кохання колись принесла.
Так, усе фантастично звучить,
Та мелодія в серці бринить.
І, я вірю – настане момент –
(Нема сумніву ні на дещицю),
Ти дістанеш із скриньки конверт
І я теж розповім таємницю...



Читать полностью: http://h.ua/story/64829/#ixzz4wRQ3xuZn

неділю, 22 жовтня 2017 р.

Журавлик

Відпускаю журавлика високо в небо –
Свою мрію. Нехай політає в світах.
Не боюся. Сьогодні – я знаю – так треба.
Він повернеться скоро. Журавель – мудрий птах.

Хай летить – він стомився у клітці сидіти,
Він, таки, не синиця... Відомо давно:
Журавель – має в вирій на зиму летіти,
Й повернутись додому, назад, все одно...

суботу, 21 жовтня 2017 р.

Лінії (цикл)

Колись, дуже давно, за три тижні написав ось цей цикл поезій. Маєте можливість порівняти з теперішніми...

Лінія долі
Думка прийшла, немов телеграма:
Лінія долі – кардіограма.

Лінія життя
Пряма? Крива? Похила? - неважливо!
Коротка? Довга? - а яка різниця!
Допоки кров тече по твоїх жилах -
Радій життю! Воно колись скінчиться...
Кохай, твори, дерзай - здивуй весь світ!
Змінюйся сам й людей навколо змінюй!
Не стримуй мрій своїх стрімкий політ,
Бо ж лінія життя - лише одна із ліній...

Перпендикулярні
Банальність знов скажу. Редактор строгий
Напише це в черговий коментар.
Шукаєш найкоротшої дороги?
Збиваєш об каміння завжди ноги?
Постав на карті перпендикуляр.
Коли прощаєшся, прощайся мов на вік,
Й не обертайся, бо не буде вдачі.
Й не плач, хай сірим дощиком заплаче
Тобою геть забута вже невдача.
І, мало не забув - тримай удар!

Паралельні
Під вічним небом в жодній із країн
Віри не ймуть поетам і пророкам.
Давно відкрита істина. Повір,
Ми не просунулися тут а-ні на йоту.
Ти зараз можеш навіть насміятися,
Та я скажу слова (чим не пророчі):
І паралельні можуть перетнутися -
Якщо ці паралельні - очі в очі.

Картографічні
На паралелях тільки наших доль
Меридіани зустрічей - мостами.
У дотикові ніжному долонь -
Рельєфу щирості горизонталі1.
Та ще додам - не втопляться з роками
У ізобатах2 сірості життя
Не знані мною, до сьогодні, ізогами3,
Я їх знайшов на карті почуття.

ГОРИЗОНТАЛІ1 - лінії, які з’єднують точки однакової висоти над рівнем моря, або іншим вибраним рівнем (горизонтом).
ІЗОБАТИ2, - ізолінії глибини водойм (океанів, морів, озер, річок).
ІЗОГАМИ3 , - лінії однакової величини напруги сили тяжіння.

Телефонні
Нотний стан
                    на блакитному
                                         аркуші неба.
І птахи, наче ноти…
                                   Ти чуєш?
Дзвінку пісню весни,
                                  грає Березень
                                                         на клавесині.
Краплепадом веселим вона,
                                                     котрий день вже,
                                                                                  лунає.
І співає Душа під цю музику…
                                                   Так!
                                                           Вона бачить…
Нотний стан
                        на блакитному
                                                   аркуші неба…
Замкнені
У небокраю кінця немає,
І в узбережжя немає меж.
А у кохання, скажіть, хто знає?
Чи є початок? Чи є кінець?

Крапка
Думка одна в голові
Вже котрий день поспіль:
Крапка – теж лінія,
Тільки у профіль.
                                   19.01.2008 – 08.02.2008


Читать полностью: http://h.ua/story/84790/#ixzz4w8B3j8jq
***



Стану, на мить, подихом – легесеньким вітерцем –
Щоб цілувати й голубити миле твоє лице.
Стану вщерть повним келихом з червоним вином, мов кров,
Щоб вуст твоїх торкнутися, щовечора перед сном.
Стану малою синицею, тріпоче що у руках,
Або журавлем-курликою високо у небесах.
Стану ніжним метеликом, прилечу тобі на плече…
Стану, на мить, подихом – легесеньким вітерцем…

пʼятницю, 20 жовтня 2017 р.

Вінок сонетів

15.
Ця осінь золота і божевільна
Дарує нам лиш щастя і тепло.
Немов фінал улюбленого фільму,
Якого ще (насправді) не було.

Бо фільм – життя – без дублів і повторів.
Кому воно потрібне, окрім нас?
Чомусь не сплю… Рахую в небі зорі.
Хоча над «і» розставить крапки час.

Холодних рук не гріє більше кава.
Життя – доволі вправний режисер,
Бо для нього – це дуже звична справа –
Перетворити будні у шедевр.
І ми – де жартом, а де й «міцним» словом
Сценарій пишемо про нас і все навколо…




1.
Ця осінь золота і божевільна
Взяла за руки нас і повела.
Спочатку ледь помітно і повільно.
А зараз, наче листя, понесла

Й розвіяла думки по цілім світі,
Зібрати їх до купи, мабуть, зась…
Їй дякую за всі прекрасні миті,
За кожен новий день. І повсякчас

Про тебе думаю, живу лише тобою,
Чекаю зустрічі, мов вперше у житті.
Безглуздий світ. Бо поряд із журбою
Блукає радість. І у дні такі,
Щоб там, і як би, не було,
Дарує нам лиш щастя і тепло.

  

2.
Дарує нам лиш щастя і тепло
Цей день чарівний «бабиного літа».
Знов сонце заглядає у вікно,
Хоча земля вже покривалом вкрита

Із золота й багрянцю… А вгорі,
Прощаються із рідною землею
Й у вирій відлітають журавлі,
Із піснею журливою своєю.

Й так сумно, враз, стає о цій порі.
Зима ж бо близько. Вже вона в дорозі…
Короткий день, й так довго до зорі…
Тільки ж весна стояла на порозі!
Спини цю мить! І переглянь повільно,
Немов фінал улюбленого фільму.




3.
Немов фінал улюбленого фільму,
Переглядаю знов старий альбом.
Дитинство, юність, молодість… Так дивно,
Адже було це, ніби вчора… Час пройшов.

Із пам’яті не викреслить моменти.
Та що ж життя? Воно саме – момент.
Руйнує час величні монументи.
Час не спинить. Він мчить лише вперед.

Здаємо тест життю щодня і щохвилини.
На благородство, вірність, на любов.
І це прекрасно! Ми ж бо – не машини!
І помилятись можемо… Хоч знов,
Є відчуття, що ми, мов у кіно…
Якого ще (насправді) не було.


  

4.
Якого ще (насправді) не було –
Вінка сонетів, що пишу я нині.
Мозаїка вже складена давно
Розбилася на три шматки нерівні.

У першому – минуле і просте,
У другому – складніше і майбутнє.
По середині – і не те, й не се –
Теперішнє, що взавтра вже відсутнє.

Тут кожен грає роль – відому лиш йому,
У кожного тут є і критики й фанати.
Та тільки я чомусь одного не пойму:
Як можна роль свою бездарно сфальшувати?
Та все ж, не вчили з нас нікого на акторів,
Бо фільм – життя – без дублів і повторів.


  

5.
Бо фільм – життя – без дублів і повторів.
І нам по ньому йти, аж ген куди…
Крізь дощ, крізь вітер, крізь сніги, затори…
Та нам, повір, усе це – до снаги.

Хай час летить, нехай сміється доля,
Нехай позаздрять позаочі вороги.
Фінальні титри… Хто сьогодні в ролях?
Так, знову ми, і знову – в головних…

Класичний чорно-білий фільм: Зима і Вітер,
Крига і Полум’я… Та, власне, Ти і Я.
Всі решта – просто критики сердиті.
Так склалося… Їх «Легіон» ім’я.
Життя летить, долає простір й час.
Кому воно потрібне, окрім нас?

  


6.
Кому воно потрібне, окрім нас?
Блакитне небо, сонце золоте,
П’янке повітря… У думках щораз
Вертаюсь в літо. Власне, не про те

Хотів писати… Шепоче осінь.
За вікном співає пісню дощ
В дуеті з вітром. Сум… Та неба синь
Щоразу у душі, коли ти поруч. Що ж,

Ми шлях цей вибрали. І нам по ньому йти.
Нехай тернистий він, та до зірок…
Нехай і довгий, але – до мети.
І кожен крок – це новий нам урок…
Поетова душа знов на просторі.
Чомусь не сплю… Рахую в небі зорі.

  

7.
Чомусь не сплю… Рахую в небі зорі.
Й дарма, що ніч минає. Сон не йде.
Хто гір боїться – оминає гори,
Хто не боїться – інших поведе.

І виростають крила за плечами,
Коли черговий подолаєш перевал.
Коли стоїш аж на вершині, й під ногами:
І хмари, і дерева, й скель оскал.

Чомусь не сплю… Слова в сонет вплітаю.
Сонет – в вінок, чарівну квітку мов.
Дійшов до половини… Знов світає…
Хай квітка ця розкаже про любов.
І хай вона, все ж, поєднає нас.
Хоча над «і» розставить крапки час.

  


8.
Хоча над «і» розставить крапки час,
Ми теж до нашого життя причетні.
Ніхто не проживе його за нас
І не пройде усі складні моменти.

Таке життя… Ну, тобто, се-ля-ві,
Французи теж знавці життя – відомо.
Як Паганіні, на одній струні,
Граю «Каприз» життя… А хто ми?

Чи сіли ми зі списом на коня?
Чи заховались за «широку» спину?
Чи б’ємося ми за любов щодня?
Чи місимо буденну сіру глину?
Так! (На момент) Життя – складна забава…
Холодних рук не гріє більше кава.

  


9.
Холодних рук не гріє більше кава.
Я й сам такого зовсім не чекав.
Палю мости – аж до небес заграва –
Усі, що за життя набудував.

Вогонь горить, та холодно і темно.
Навколо ні душі, хоч поряд всі…
Та знаю я, і знаю це напевно –
Серце не бреше… Трави у росі,

Гаряче літо, озеро, туман,
Схід сонця… Вже бринить в повітрі
Ледь чутний аромат прив’ялих трав…
Чергова серія скінчилась – знову титри.
Актори всі живі – ніхто не вмер.
Життя – доволі вправний режисер.




10.
Життя – доволі вправний режисер,
Та, навіть, і воно чомусь не в змозі
Кохання захистити від химер,
Що раз по раз трапляються в дорозі.

Ба, навпаки! Химери тут і там
Життя в житті нам вправно підкидає.
І створює то хаос, то бедлам,
То просто б’є ключем… І так буває.

Та не шкодую зовсім, навпаки.
Якби, на вибір, ще дали прожити
Життя. Я вибрав би своє, і, залюбки,
Все б повторив, аж до цієї миті…
Життя, в чергове, ставить нам виставу,
Бо це для нього – дуже звична справа.




11.
Бо це для нього – дуже звична справа –
Розмалювати світ у барв розмай…
І не потрібна ньому зовсім слава
Скоріше – навпаки. На це зважай.

Послухай серця: в радості й печалі,
Воно – єдине ціле із життям.
І пам’ятай, вуста що б не казали,
Дивись у очі – відповідь лиш там.

Я про кохання, раптом ви не знали…
Воно, всій режисурі невпокір,
Оте кіно, що ми з життям знімали,
Змінити може просто, як факір:
Перекроївши все на свій манер –
Перетворити будні у шедевр.




12.
Перетворити будні у шедевр –
Це просто! Посміхнися щиро,
Й життя, що не чека на цей маневр,
Закине десь далеко чвар сокиру.

До посмішки додай ще кілька слів.
Про те, як любиш ти життя достоту,
Про те, що і сказати ти не смів,
А потім мчи швиденько на роботу.

Працюй, дерзай, твори і змінюй світ,
Так, наче у останній день, живи. Й радій –
Жени нудьгу, щоб аж куріло вслід.
Про інше – навіть думати не смій!..
Сказали все в  житті не випадково
І ми – де жартом, а де й «міцним» словом.

  


13.
І ми – де жартом, а де й «міцним» словом,
А де, і просто, жестом і без слів,
Від гарного зерна вієм полову,
Її ж бо вистачає у житті.

Зерно знов сіємо, чекаємо на сходи,
А потім, як зеленим стане лан,
Чекаємо хорошої погоди,
І так раз-по-раз, з року в рік… Талан

Чекати – то велике вміння:
Мовчати і чекати, берегти…
Знайти в житті ще часточку терпіння,
Й, в кінці-кінців, себе в собі знайти…
Й ми, доки в серці почуття не охололо,
Сценарій пишемо про нас і все навколо…




14.
Сценарій пишемо про нас і все навколо –
Нерівні літери складаємо в слова.
Переплітаємо сторінки коленкором –
Вже скоро книжка буде. Так, нова…

І то дарма, що ніч дощами плаче,
У небі зорі зійдуть все-одно.
І прийде ранок, й сонечко гаряче
Загляне знову у твоє вікно.

Так, буде все: і дощ, і сніг, і холод,
І літо бабине, і журавлиний ключ.
Й колюча паморозь… І знову все по колу –
І ми з тобою, далі, обіруч…
Насправді, все вона робити вільна –
Ця осінь золота і божевільна.

  


З поверненням мене!

Кажуть, якщо на початку вистави на сцені є рушниця, то до кінця вистави вона вистрелить...
Кажуть, якщо є блог, то треба до нього писати. (Хоча то тепер і не дуже модно).
Я теж більше чотирьох років сюди не заходив...
Але ж... Домен - є, блог - є. То чому б і ні? :)

Отже, я повертаюсь...